Крізь призму десятиліть :катастрофа на Чорнобильській АЕС

Сьогодні, 14 грудня, –  День вшанування ліквідаторів аварії на ЧАЕС

Цю дату встановлено Указом Президента України на підставі того, що  14 грудня 1986 року було завершено будівництво саркофага над зруйнованим четвертим енергоблоком.

Усі ми вклоняємося перед мужністю, самовідданістю та високим професіоналізмом ліквідаторів.

Пам’ятник героям-чорнобильцям. Фото: Леонід Фросевич

Першими приборкувати атомного «монстра» вийшли бійці з воєнізованої пожежної частини Прип’яті. «Вгамовуючи» палаючий реактор, вони ще не знали, яке смертельне пекло чекає на них… Ніколи не згасне подвиг героїв-пожежників, укотре згадаймо їхні імена — Володимир Правик, Віктор Кібенок, Леонід Телятников, Василь Ігнатенко, Микола Титенок, Володимир Тишура, Микола Ващук.

Атомний «монстр» вийшов з-під контролю

Вибух атомного реактора на ЧАЕС у 1986 році називають найстрашнішим цивільним ядерним інцидентом у світі.

Нагадаємо, що вночі (01 година, 23 хвилини, 47 секунд) 26 квітня 1986 року на четвертому енергоблоці Чорнобильської АЕС сталися два теплові вибухи, які  зруйнували реактор. Будівля енергоблока частково обвалилася. На даху почалася пожежа. Згодом залишки активної зони четвертого реактора розплавилися. Суміш із розплавленого металу, піску, бетону і частинок палива розтікалася під реакторними приміщеннями. Внаслідок аварії стався викид радіоактивних речовин, зокрема ізотопів урану, плутонію, йоду-131, цезію-134, цезію-137, стронцію-90.

Зруйнований четвертий енергоблок ЧАЕС. Фото: з відкритих джерел

Становище погіршувалося через те, що в зруйнованому реакторі тривали неконтрольовані ядерні й хімічні реакції з виділенням тепла (від горіння запасів графіту),  виверженням із розлому протягом багатьох днів продуктів горіння радіоактивних елементів і зараження ними великих територій. Зупинити активне виверження радіоактивних речовин зі зруйнованого реактора вдалося лише наприкінці травня 1986 року, залучивши ресурси всього колишнього СРСР і ціною масового опромінення тисяч ліквідаторів.

Майже одразу до місця аварії прибули пожежники. Першими до ЧАЕС примчав загін під командуванням лейтенанта Володимира Правика. Бійці тоді працювали без ізолювальних протигазів. Їх не попередили про небезпеку радіоактивного диму й уламків, вони не знали, що ця аварія є чимось більшим, ніж звичайна пожежа. 

Пам’ятник героям-пожежникам. Фото: Леонід Фросевич

Основну частину робіт з ліквідації катастрофи було виконано в 1986—1987 роках, у них взяли участь приблизно 240 000 осіб. А загальна кількість ліквідаторів за всі роки – приблизно 600 тисяч.

Дещо про саркофаги

Довкола четвертого блока ЧАЕС спорудили бетонний «саркофаг», його завершили наприкінці листопада 1986 року.

15 грудня 2000 року було назавжди зупинено реактор останнього, третього енергоблока, таким чином ЧАЕС повністю припинила роботу.

У березні 2004-го Європейський банк реконструкції та розвитку оголосив тендер на проєктування, будівництво і введення в експлуатацію нового саркофага для ЧАЕС. Було заплановано збудувати так звану «Арку», яка накриє сучасний об’єкт «Укриття (він поступово руйнувався і ставав небезпечним).

Новий чорнобильський саркофаг розпочали споруджувати 2012-го, а здали в експлуатацію 2019 року. Він має гарантувати безпеку накриття над ЧАЕС до 2120 року.

Відкриваласястрашна правда

Події, повязані з цією катастрофою, спонукали українське суспільство дійти висновку, що було скоєно злочин радянської системи проти людини й довкілля.  

З кожним роком, що минав після чорнобильського вибуху, відкривалася страшна правда як про саму аварію на ЧАЕС та її наслідки, так і про антилюдську суть радянської авторитарної системи управління, за якої сталася ця найбільша техногенна катастрофа людства.

Спершу тодішнє керівництво УРСР та СРСР намагалося приховати масштаби трагедії, але після повідомлень зі Швеції, де на АЕС Форсмарк було знайдено радіоактивні частинки, «принесені» з західної частини СРСР, та оцінки обсягів зараження, розпочалася евакуація майже 130 тисяч мешканців Київської області із забруднених районів. Радіоактивного ураження зазнали майже 600 тисяч осіб, насамперед,  ліквідатори катастрофи.

Водночас, коли всі іноземні засоби масової інформації повідомляли про загрозу для життя людей, а на екранах телевізорів показували  карту повітряних потоків у Центральній і Східній Європі, в Києві та інших містах України проводилися демонстрації і народні гуляння, присвячені Дню міжнародної солідарності трудящих. Особи, відповідальні за приховування інформації, пояснювали згодом своє рішення потребою запобігти паніці серед населення. Хоча рівень радіації, наприклад, у Києві, згідно з даними розсекречених документів СБУ, перевищував фоновий у десятки чи сотні разів.

У перші дні травня вітер віяв у напрямку Києва. 1 травня, об 11:00, рентгенометр АН УРСР засвідчив  майже 2500 мкР/год, коли саме в цей час на Хрещатику провели «Чорнобильську» демонстрацію. Протягом дня значення змінювалися від 400 до 2500 мкР/год за середнього фонового значення в місті — 15 мкР/год.

Чому не евакуювали Київ? Що розповів журналісту Костянтин Масик

Москва не дозволила тодішньому кервництву УРСР ухвалити рішення про евакуацію мешканців Києва. Про це мені розповів колишній перший віце-прем’єр-міністр України, ексголова Державної комісії з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС Костянтин Масик.

Костянтин Масик. Фото: Леонід Фросевич

На моє запитання, чи була необхідна 1986 року евакуація Києва, Костянтин Іванович відповів так:

“У Києві на той час мешкало майже чотири мільйони, вивезти людей було практично неможливо. Нерозвиненими були автошляхи, не вистачало можливостей залізниці. Ну,  і, скажемо відверто, смертельної загрози не було. На щастя, Київ має річку Дніпро. Це – своєрідна аеродинамічна труба, що «витягнула» з Києва увесь бруд. У Києві утворилися «важкі» місця: біля Північного мосту і Видубицького озера. Словом, у Києві була напружена ситуація, але не смертельна”.

На інше моє запитання, чи можна підтвердити або  спростувати поширену версію про те, що радянський генсек Горбачов лякав першого секретаря української Компартії Щербицького виключенням із партії, якщо той відмовиться провести в Києві першотравневий парад, Костянтин Масик сказав:

“Справді, Володимир Щербицький розповідав про це на засіданні Ради Міністрів республіки, особливо наголосивши, що доповів у Москву про екологічну ситуацію в Києві. Мовляв, проводити парад небезпечно для людей, адже радіаційне забруднення перевищувало норми. На що Горбачов відповів: «Ви сієте паніку, так жити не можна, ви не перебудувалися, ви – панікери».

Однак є чимало аргументів, що киян таки потрібно було евакуювати… Але ця сторінка з нашої історії вже в минулому.

І про зону відчуження

Фото: Леонід Фросевич

У Чорнобилі, на території Свято-Іллінського храму, поруч із Дзвоном скорботи, є табличка з написом:

«Зупинися та схили голову. Перед тобою – древлянська земля із смутком ядерної катастрофи. Перед народом, який жив тут віками і як пісок розсипався по всьому світу. Боже, допоможи нам, грішним, здолати цю біду!»

Мирна енергія перетворилася на енергію зла та страшної руйнації. Це особливо видно на прикладі Прип’яті з населенням 49 400 мешканців – міста, про яке сурмили радянські газети, що воно «впевнено крокує в майбутнє».

Прип’ять. Фото: Леонід Фросевич

І куди ж привела ця, здавалося б, щаслива хода? До прірви, забуття. 49 400 колишніх містян роз’їхалися  всіма  куточками країни. А саме  місто давно померло.

Прип’ять. Фото: Леонід Фросевич

Кущі шипшини, дикі  зарослі заполонили колишні міські площі та вулиці, дерева прорвали асфальтове покриття. Прип’ятська школа №1 виглядає так, ніби пережила бомбардування, навалу варварів: упали сходові марші, панелі перекриття.

Фото: Леонід Фросевич

У місті це була перша будівля, яка почала «складатися», падати від часу. А потім настала черга інших споруд. Згадаймо, що в Прип’яті було понад 160 будинків (а це – 658 тисяч 700 квадратних метрів житлового фонду) та плюс будівлі промислової, освітньої, торгової сфер.

Фото: Леонід Фросевич

Варвари увірвалися  в  Прип’ять у 2022 році. Російські.

Як пише BBC Україна,

«російський наступ на Київ, який почався 24 лютого 2022 року саме через Чорнобильську зону, багатьма був сприйнятий ще й як порушення унікальної атмосфери цієї території. Російські війська пробули в зоні трохи більше місяця – з 24 лютого до 2 квітня. І хоча великих боїв там не було (лише кілька зіткнень з прикордонниками та обстріли в перші дні), але окупація змінила ці особливі землі на багато років, а можливо – назавжди.

Нині доступ до Чорнобильської зони дуже обмежений – ні про який туризм чи сталкерські походи не може бути й мови…»

«Росіяни розграбували всі пункти пропуску, центри моніторингу зони відчуження, лабораторії та все інше, де була якась апаратура», – розповів журналістам BBC Україна провідний інженер із супроводу офіційних делегацій та ліквідатор Володимир Вербицький.

«Росіянам Прип’ять чи закинуті села не були цікаві. Це для нас пам’ять. А більшість російських солдатів мали дуже слабке уявлення, що тут колись відбулося», – зазначив Володимир Вербицький.

«Працівники станції, які залишалися там під час окупації, пояснювали їм, що тут небезпечно рити окопи. Але вони все одно копали», – додає він.

Зона відчуження стала ще більш небезпечною І не тільки через радіоактивне забруднення. В лісах ще є міни, «розтяжки», які залишили після себе російські окупанти.

Свого часу мертве місто Прип’ять треба було демонтувати, як вважали деякі експерти, однак коштів на це держава не хотіла виділяти. Якби вікна, парадні двері висоток були герметично зачинені, то прип’ятські будівлі ще довго не розсипалися б. Але місто й так надто довго не хотіло помирати. Адже периметр Прип’яті (а це трохи більше дев’яти кілометрів) якийсь час знаходився під сигналізацією. З її допомогою на той час правоохоронці досить швидко затримували всіх любителів відвідати зону відчуження лісовими стежками, перших мародерів. Одразу після аварії будинки були під сигналізаційним контролем. Це вже після того, як далося взнаки погане фінансування чорнобильських програм, на зону впали всі біди. Навколо міста мародери почали розкопувати могильники, пробиратися до відстійників забрудненого автотранспорту, діставати звідти  запчастини для нелегального продажу.

Яке майбутнє зони відчуження? На початку 2024 року Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів  представило членам Комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики та природокористування основні положення Стратегії розвитку зони відчуження до 2032 року, яку схвалив Кабінет Міністрів України.

«Донині у нас не було такого стратегічного документа. Він необхідний для дієвих кроків та оновлення законодавства. Маємо створити нову історію Чорнобильської зони відчуження. Десятки тисяч гектарів цієї території можуть стати місцем інновацій та екологічного лідерства», – наголосили у відомстві. 

Серед ключових цілей Стратегії – розвиток наукового потенціалу. Чорнобиль має стати новим сучасним центром дослідження мирного атому, нових практик та рішень, розвитку наукової та дослідницької інфраструктур.

Буде зроблено акцент на розвиткові відновлюваної енергетики. Зона відчуження має потужний потенціал для того, щоб бути елементом енергетичного хабу Європи.

Подбають і про туристичну інфраструктуру, читаємо в Стратегії. Попри закритий статус, зона відчуження викликає інтерес як українців, так і іноземних гостей. У планах і розвиток Чорнобильського унікального біосферного заповідника – збереження природних комплексів Полісся, унікальних тварин та рослин.

А поки що зона відчуження також чекає на велику українську перемогу над російськими окупантами.

Інформує kashtan.news