Тараща 20-70 роки ХХ століття

…У першій половині 1921 року в повіті були проведені вибори волосних і сільських Рад. А 1 липня відкрився II повітовий з’їзд Рад. З 208 делегатів 86 були комуністи. З’їзд обрав виконавчий комітет повітової Ради робітничих, селянських і червоноармійських депутатів на чолі з робітником, комуністом з 1905 року Ф. С. Логвиновим.

Широкого розмаху на початку 20-х років набрав кооперативний рух. Влітку 1920 року дрібні крамарі Таращі об’єдналися в 36 торговельних кооперативів, а пізніше — в єдиний робітничо-селянський багатокрамничний кооператив. У 1921 році на околицях виникло 4 ТСОЗи. Найбільший з них — «Праця і єдність» мав 11 коней, 40 десятин землі. В 1925 році на Мулівщині утворилося рибне, а на Лисій горі — меліоративне товариства. В 1926 році на першій Таращанській сільськогосподарській виставці вони були відзначені дипломами та грошовими преміями.

У відбудовчий період повітвиконком проводив велику роботу щодо здійснення соціалістичних перетворень у Таращі, зокрема в галузі культури. Відділ народної освіти очолював Д. Г. Ільїн. У травні 1921 року відбувся повітовий з’їзд працівників освіти й культури, на якому обговорювалися питання про відкриття нових шкіл, курсів, музеїв, дитячих садків, майданчиків. У 1926 році в селищі діяли 2 семирічні та 2 початкові школи, де налічувалося 29 учителів і 1153 учні, технікум механізації сільського господарства, заснований 1920 року, і профтехшкола, відкрита 1921 року.

Найважчою ділянкою культурного фронту була ліквідація неписьменності серед дорослих. Першу школу лікнепу, яка охопила 30 чоловік, створено 1926 року на Мулівщині. У боротьбу за ліквідацію неписьменності включилися не тільки вчителі, а й молодь, зокрема учні Таращанського технікуму механізації, які навчили грамоти 100 чоловік. 24 кращі комсомольці виїхали в села району, щоб допомогти ліквідувати неписьменність. У Таращі відкрили робітничий клуб, кінотеатр, на околицях — хати-читальні.

Сільське господарство переходило на соціалістичні рейки. В 1928 році на базі ТСОЗів створено сільськогосподарські артілі «Бідняк» (з 1934 року ім. Будьонного), очолив її П. Ф. Бурлій, і «Червоний орач» (з 1930 року «Третій вирішальний»), головою якої обрали М. Г. Озадовського. Допомога селу в перебудові сільського господарства стала кровною справою робітників Таращі. В 1929—1930 рр. парторганізація чавуноливарного заводу ім. 9 Січня направила в села на роботу чотирьох робітників. Для допомоги в проведенні весняної сівби 1931 року з Таращі виїжджали в села району 490 комуністів, комсомольців та активістів. У січні 1930 року з робітників, комсомольців, колишніх червоних партизанів, передових робітників та інтелігенції селища було організовано бойові бригади колективізації, які подали велику допомогу сільським партійним осередкам і Радам у створенні колгоспів та їх організаційно-господарському зміцненні. Навесні 1932 року в районі була успішно завершена суцільна колективізація.

В 1930 році в Таращі організували першу в Білоцерківському окрузі МТС, яка мала спочатку 9 тракторів, а в 1934 році — вже 76. Трактористів готував технікум механізації сільського господарства та профтехшкола. Організовані в 30-х роках постійно діючі міжрайонні колгоспні курси та школи готували рільників, тваринників, ветфельдшерів, птахівників, рибоводів, пасічників, рахівників та спеціалістів інших професій. У зв’язку з потребами механізації колгоспного виробництва чавуноливарний завод 1933 року реорганізували в машинно-тракторні майстерні (МТМ).

Кооперувалися також кустарі й ремісники Таращі, які становили близько 45% усього населення. В 1929—1930 рр. виникли промартілі «Більшовицька праця», «Швейкооп», «Чоботар», «Гужтранс», «Харчотруд» та інші.

Рік у рік розвивалася економіка селища. Великим господарством стала Таращанська МТС. У 1939 році вона вже налічувала 91 трактор, 22 зернові комбайни, 47 автомашин та багато іншої сільськогосподарської техніки і обслуговувала 26 колгоспів. У 1939 році стали до ладу плодокомбінат, де переробляли овочі й фрукти, маслозавод і харчокомбінат, що мав цехи кондитерський, кулінарно-ковбасний та безалкогольних напоїв. У 1941 році при харчокомбінаті відкрито макаронну фабрику.

Робітники Таращі активно відгукнулися на почин О. Г. Стаханова. Першим стахановцем став токар МТМ комсомолець Д. Шараєвський, який виконував норми на 300% й більше. 10 кращих робітників були затверджені учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки 1941 року.

Зміцнювались і сільськогосподарські артілі околиць селища — «Третій вирішальний» та ім. Будьонного. Колгосп «Третій вирішальний», який очолював комуніст В. В. Домилівський, славився ставковим господарством, на базі якого в 1934 році створено опорний пункт Українського науково-дослідного інституту рибництва.

За передвоєнні роки селище помітно змінилося, поліпшилися благоустрій, охорона здоров’я, зросла культура. Якщо в 1921 році таращанська лікарня мала 42 місця і працювало тут 10 медпрацівників, то в 1935 році в ній було вже 60 ліжок і 32 чоловіка медперсоналу. На околиці селища в лісистій місцевості створено дитячий кістково-туберкульозний санаторій на 40 місць. У 1933 році відкрито ще 2 початкові й семирічну школи. В наступному році 2 семирічні школи реорганізовані у середні. У 1932 році селище було радіофіковане. З ініціативи комсомольської організації в 1935 році почала діяти вечірня середня школа, в якій навчалося 85 юнаків і дівчат. У 1936 році провів перший набір слухачів вечірній педагогічний технікум. В 1935 році споруджено кінотеатр і палац піонерів, у 1939 — будинок культури. Починаючи з 1934 року, в Таращу щороку приїздив на гастролі Київський обласний драматичний театр ім. Саксаганського. Значну роботу провадила бібліотека, яка налічувала в 1940 році близько 10 тис. книжок.

Дальше розгортання соціалістичного будівництва в Таращі перервав напад гітлерівських військ на тодішню радянську країну. 23 липня 1941 року після п’ятиденних запеклих боїв селище захопили гітлерівці і почали встановлювати «новий порядок». За будь-який вияв протесту, за зв’язок з партизанами розстрілювали без суду і слідства. Та люди не скорилися ворогові. На початку 1942 року в селищі виникла підпільна група, яку очолив колишній секретар Кам’янець-Подільського обкому М. С. Господишев, а після його арешту — М. М. Хаян. Група вела агітацію проти окупантів, розповсюджувала антифашистські листівки, псувала сільськогосподарські машини, перешкоджала відправці молоді в Німеччину. З жовтня 1941 року понад два роки діяла підпільна патріотична група в Таращанському районному відділенні зв’язку, її очолював технік радіовузла А. П. Стрілець. Група забезпечувала партизанів загону «Іскра» деталями для радіоприймачів і передатчиків. Аспірант Київського медичного інституту Н. А. Сопільняков був зв’язковим підпільної групи Хаяна. Працюючи під час окупації лікарем таращанської лікарні, він видавав фіктивні довідки, звільняючи цим молодь від відправки на каторгу до Німеччини.

Багато жителів Таращі брали участь у партизанському русі, зокрема О. Т. Савлук, В. С. Холодний, П. П. Кириленко, І. В. Голінзовський, В. П. Квасневський та інші. Свободу і незалежність Батьківщини відстоювали трудящі селища і на фронтах Великої Вітчизняної війни. За мужність і відвагу 246 чоловік нагороджено орденами й медалями Радянського Союзу, а льотчику М. К. Навроцькому і танкісту П. Л. Вернигорі (посмертно) присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

5 січня 1944 року 167-а стрілецька дивізія під командуванням генерал-лейтенанта С. Г. Трофименка у взаємодії з 5-им гвардійським танковим корпусом, яким командував генерал-лейтенант А. Г. Кравченко, визволили Таращу від німецько-фашистських загарбників. Радянські війська знищили в бою 3 ворожі танки, 5 гармат, 8 мінометів, 16 автомашин, 100 підвід з вантажами і до 300 солдатів і офіцерів ворога.

За період тимчасової окупації фашисти розстріляли і закатували в селищі 1450 громадян, в т. ч. 276 дітей, 367 чоловік вивезли до Німеччини.

Фашисти завдали величезних збитків господарству Таращі. У руїнах лежали кращі будинки, були спустошені промислові підприємства і артілі, повністю зруйновані електро- і радіомережа. Партійна організація і селищна Рада мобілізували і спрямували діяльність трудящих на відбудову господарства. Вже в лютому 1944 року стали до ладу машинно-тракторні майстерні. Навесні перші 53 трактори вирушили з MTС на колгоспні поля. Влітку прийняв на переробку овочі й фрукти відбудований плодоконсервний завод. На кінець року всі промислові підприємства Таращі відновили роботу. Відкрилися школи, культосвітні заклади, лікарня, дитячий санаторій. Завдяки самовідданій праці радіотехніка А. П. Стрільця, колишнього підпільника, вся радіоапаратура була відремонтована. Розпочав роботу радіовузол. У 1944 році замість запланованих 250 будинків радіофікували 413.

Трудящі селища всіляко допомагали армії добити ворога. Вони зібрали 2 млн. крб. на танкову колону «Таращанський колгоспник», відрахували із своєї зарплати 58,7 тис. крб. у фонд допомоги інвалідам Великої Вітчизняної війни та сім’ям фронтовиків. Для дітей військовослужбовців і сиріт артіль «Чоботар» пошила безплатно 175 пар черевиків.

Поступово селище заліковувало рани, заподіяні війною і тимчасовою окупацією. В 1948 році на базі машинно-тракторних майстерень була створена міжрайонна майстерня капітального ремонту сільськогосподарських машин (ММКР), яка обслуговувала Таращанський, Рокитнянський, Ставшценський, Богуславський та інші райони області. Значних успіхів добилася Таращанська МТС. У 1948 році була повністю освоєна довоєнна посівна площа в колгоспах її зони.

На початку 50-х років почалася реконструкція промислових підприємств, в якій взяло участь багато міст нашої країни. Для ММКР надійшло новітнє вітчизняне устаткування з Чернігова, Москви, Вітебська, Курганської області, Грузії. Було переобладнано всі цехи, впроваджено потоково-вузловий метод ремонту, механізовано трудомісткі процеси, побудовано новий цех покрівельного листа з рідкого чавуну, продукція якого відправлялася на підприємства Москви, Ленінграда, Махачкала, Одеси, Києва та інших промислових центрів. Для комбінату продовольчих товарів устаткування надходило з Києва, Донецька, Сум, Миколаєва, Воронежа, Орла, Горького, Ставрополя, Новоросійська, Тбілісі, Батумі. Протягом 1955— 1957 рр. було реконструйовано 8 цехів комбінату, а згодом побудовано новий корпус. Значно розширено плодоконсервний завод. Сюди надходили машини, виготовлені в Полтаві, Дніпропетровську, Одесі, Куйбишеві. Реконструйований був маслоробний завод. У 1955 році стало до ладу нове підприємство — «Міжколгоспбуд». Високий рівень технічного оснащення промислових підприємств забезпечив матеріальну основу зростання продуктивності праці.

У зв’язку із збільшенням кількості населення та швидким розвитком промисловості рішенням виконкому Київської обласної Ради депутатів трудящих від 5 жовтня 1957 року Таращу віднесено до категорії міст районного підпорядкування.

Партійна організація міста провела велику роботу серед трудящих, мобілізуючи їх на освоєння новітньої техніки, підвищення своєї кваліфікації, на боротьбу за режим економії, за виконання і перевиконання виробничих завдань. Широко розгорнулося соціалістичне змагання між промисловими підприємствами Таращі на честь 40-річчя жовтня. Попереду йшов колектив міжрайонної майстерні капітального ремонту, який достроково, за 9 місяців, виконав план 1957 року. Тут не було жодного робітника, який би не виконував виробничих завдань. Вийшли в ряди передових колективи комбінату продовольчих товарів, промкомбінату, плодоконсервного заводу та ін. Досягли успіхів і механізатори Таращанської МТС. За високі показники в роботі 27 чоловік нагороджені орденами й медалями Союзу РСР, серед них орденом Леніна — комбайнери М. Ф. Краснопольський та І. Т. Гарбар, який ще в 1951 році відзначений орденом Трудового Червоного Прапора.

Колишні приміські сільськогосподарські артілі в 1958 році об’єдналися з сусідніми: «Третій вирішальний» — з колгоспом ім. Кірова (с. Кирдани), ім. Будьонного — з колгоспом ім. Боженка (с. Лісовичі).

Ще більших успіхів на всіх ділянках господарства добилися трудящі міста в наступні роки. Таращанська PTC, до якої в 1959 році ввійшла міжрайонна майстерня капітального ремонту, в 1960 році зайняла перше місце серед колективів ремонтно-технічних станцій України. Наступного року PTC була реорганізована в районне об’єднання «Сільгосптехніки». За дострокове виконання плану 1963 року колектив цього підприємства завоював перехідний Червоний прапор Ради Міністрів УРСР і Української республіканської Ради профспілок. Значно перевиконували виробничі завдання в роки семирічки колективи промкомбінату, плодоконсервного і маслозаводу, комбінату продовольчих товарів та інші.

На підприємствах міста поширився рух за комуністичну працю. На 1 січня 1964 року звання колективу комуністичної праці було надано консервному цеху плодоконсервного заводу і електротехнічному цеху «Сільгосптехніки». Боролися за нього ще 8 цехових колективів. 186 кращих виробничників стали ударниками комуністичної праці, слюсар «Сільгосптехніки» І. Я. Орличенко в 1966 році нагороджений орденом Леніна. Включившись у соціалістичне змагання на честь 50-річчя радянської влади і 100-річчя з дня народження Леніна, трудівники міста добилися нових виробничих успіхів. План 1967—1969 рр. всі підприємства виконали достроково.

У 1970 році валова продукція промисловості перевищила 10 млн. крб. Дві третини її припадає на харчову промисловість. Найбільшим з підприємств цієї галузі є сирзавод, створений на базі маслозаводу. В 1964 році споруджено нові цехи. Завод спеціалізується на виробництві сиру типу «Російський». У 1970 році він виробив 354 тонни сиру, 418 тонн вершкового масла та багато іншої молочної продукції — всього на суму 3731 тис. крб. Завжди високоякісну продукцію дає 3. Я. Туркіна — ветеран заводу, змінний майстер-сировар. Новий метод зберігання сиру запровадила помічник майстра Ж. Т. Похилюк. Це вивільнило чотирьох робітників і дало велику економію виробництву.

Далеко за межами Таращі відомий плодоконсервний завод. Щороку він випускає продукції на суму близько 900 тис. крб., яка реалізується в багатьох республіках СРСР, а також експортується в Японію, Польщу, Чехословаччину. Всі 5 цехів заводу завоювали почесне звання колективу комуністичної праці. 25 років самовіддано трудяться тут ударники комуністичної праці О. Д. Кустовська, М. К. Литовченко, М. М. Самченко та інші.

Значним підприємством є Таращанський комбінат продовольчих товарів, який випускає кондитерські вироби, вина, безалкогольні напої, борошно, крупи, олію. В 1970 році він виробив продукції на 1156 тис. карбованців.

Набагато розширилося районне об’єднання «Сільгосптехніки». Воно має цехи ливарний, механічний, електротехнічний, тракторний, автомобільний і цех виробництва соломорізок. У 1967 році були споруджені нові виробничі корпуси. Валова продукція майстерень «Сільгосптехніки» в 1970 році становила 1666 тис. крб., або 13,5% валової продукції промисловості Таращі.

У місті працюють також меблева фабрика, створена в 1964 році на базі райпромкомбінату, та побутовий комбінат, організований в 1960 році в результаті об’єднання промартілей «Чоботар», «Швейкооп» та артілі інвалідів ім. Жовтня. Побутовий комбінат має кілька майстерень в місті і 22 філії в селах району.

Тараща — один із найбільших центрів рибного господарства області. Тут міститься племінний рибний пункт Українського науково-дослідного інституту рибництва та рибне господарство Київського рибтресту. Таращанський район, у якому зосереджена п’ята частина водоймищ Київщини, дає 40—45%. риби, що вирощується в області.

Район посідає перше місце в області по розвитку птахівництва. В Таращі розташована міжколгоспна інкубаційно-птахівнича станція, яка постачає племінну птицю колгоспам не тільки Таращанського, а й інших районів. Щороку вона дає півмільйона птахомолодняка. В 1971 році буде закінчено спорудження нового виробничого комплексу, після чого потужність її зросте вдвічі. Станція посідає перше місце в області, рік у рік вона учасник виставки досягнень народного господарства СРСР, неодноразово була відзначена дипломами виставки. Очолює станцію тридцятитисячник, полковник у відставці А. 3. Мінецький, нагороджений 30 орденами і медалями, в т. ч. орденом Червоного Прапора, орденом Трудового Червоного Прапора, 4 орденами і 6 медалями ПНР…

За матеріалами "Вікіпедія", " Історія  міст і сіл української РСР" Л. Г. КОЗЛОВСЬКА, І. 3. ПІЛЬКЕВИЧ

Далі продовжимо у наступних статтях.