Тараща. Зародження та розвиток

...На місці, де розташована Тараща, до XVIII ст. було незаймане урочище.

3 1569 року воно належало до Білоцерківського староства Речі Посполитої. В 1611 році польський король Сигізмунд III подарував ці землі шляхтичеві Лісовичу, зобов’язавши його створити тут форпост для боротьби з татарами. Однак Лісович не заселив урочище. До того ж син його перейшов на бік запорізьких козаків, за що король відібрав урочище і передав Островському, а пізніше — Родкевичу. Але й вони не заселили його.

Заснував Таращу полковник Бліндовський, якому король Август II віддав ці землі в нагороду за заслуги у війні з шведами в 1709 році. Однак через два роки поселення зруйнував Орлик, зрадник українського народу, прихильник Мазепи і Карла XII. Незабаром поселення почало відроджуватися. Тут осідали головним чином селяни з Полісся, що тікали від кріпацької неволі. У 1722 році король Август II надав поселенню привілей містечка, згідно з яким жителям дозволялося раз на 2 тижні проводити торги і 4 рази на рік — ярмарки. У 1724 році в Таращі налічувалося 60 дворів. В 1740 році король Август III передав її шляхтичам Бушовським. Відтоді вона стала центром староства. За люстрацією 1765 року тут було 109 дворів, з них 78 селянських, які відробляли щороку 1092 дні панщини і сплачували 984 злотих чиншу і 120 злотих косового; 26 міщанських дворів платили 3900 злотих оренди за корчми і млини; і тільки 5 дворів не виконували ніяких повинностей.

Розвиток ремесел і торгівлі сприяв зростанню населення. В 1789 році в Таращі разом з передмістями налічувалося 234 двори, з них 6 належало мірошникам, 12 ткачам, 9 іншим ремісникам. В 1791 році король Станіслав Август надав Таращі магдебурзьке право.

Після возз’єднання з Росією Таращанське староство ввійшло до складу П’яти-гірського повіту Київської губернії, а в 1800 році повітовий центр перенесли з П’яти-гір у Таращу і повіт перейменовано на Таращанський. За Таращею зберігалися привілеї, які вона мала раніше. Щоб забезпечити дальший розвиток міста і зростання кількості жителів, київський губернатор у 1841 році надав населенню Таращі ряд пільг: вільну приписку у міський стан, звільнення протягом 25 років від усіх державних податків і повинностей (навіть від рекрутської), деякі привілеї місцевим торговцям і ремісникам. У результаті кількість населення в 1845 році досягла вже 5129 чоловік. Займалося воно головним чином хліборобством і ремеслами. Тут виробляли вози, брички, т. зв. таращанські, сани, колеса, ободи, голоблі тощо, які продавали не тільки на місцевих ярмарках, а й вивозили до Бессарабії, на Поділля, в Херсонську губернію. В місті жили також шевці, кравці, ковалі та інші ремісники. Великих ярмарків тут не бувало, але кожні два тижні проходили одноденні торги, на які з’їжджалися селяни із Таращанського, Канівського і Васильківського повітів. Привозили сюди худобу, хліб та інші сільськогосподарські товари. Річний товарооборот торгів перевищував 2320 крб. сріблом. У місті була лікарня, заснована в 1834 році. У ній щорічно подавали медичну допомогу в середньому 200 хворим. У 1845 році вже діяло парафіяльне училище.

Зовнішній вигляд Таращі лишався непривабливим. З 657 будинків тільки 2 були кам’яні. Відвідавши її в 1845 році, Т. Г. Шевченко писав: «Тараща — місто! Не розумію для чого дали таку гучну назву цій брудній … слободі».

В середині XIX ст. в Таращі виникли перші невеликі промислові підприємства. В 1855 році працювали тютюнова фабрика, яка давала за рік продукції на 420 крб., цегельний завод з річною продукцією на 170 крб. і 12 водяних млинів.

У післяреформений період у Таращі спостерігається більш інтенсивний розвиток промисловості, ремесел і кустарних промислів, торгівлі. В 1867 році стали до ладу черепичний, пивоварний та ще один цегельний заводи. На кожному з них працювало від 3 до 5 робітників. Кількість ремісників досягла 555 чоловік проти 149 в 1855 році. Річний товарооборот таращанських торгів становив 70 тис. карбованців.

У 1900 році серед підприємств Таращі найбільшими були вальцьовий млин (22 робітники), пивоварний завод (5 робітників) та 6 цегельних заводів, де працювало 42 робітники. Крім того, тут діяли медоварня, миловарня, олійниця, свічкарня, 18 кузень, 8 водяних млинів, 2 вітряки, 4 тупчаки. На кожному з таких дрібних підприємств було зайнято по 1—2 робітники. В 1914 році став до ладу ще чавуноливарний завод, на якому працювало до 100 робітників. Виникли торговельні фірми, що оптом скуповували сільськогосподарські продукти і вивозили в інші губернії або на експорт. Значні торговельні операції проводило споживче товариство, якому належали оптові бази і складські приміщення. Незначна частина населення займалася хліборобством і городництвом. Наприкінці XIX — на початку XX ст. Таращі належало 1038,5 десятини орної землі. На 1900 рік у місті проживало 11 616 чоловік, а разом з передмістями — Вернигорщиною, Орликівкою, Мулівщиною, Козаківкою і Заріччям — понад 15 тис. чоловік...

За матеріалами "Вікіпедія", " Історія  міст і сіл української РСР"

Чи цікаво вам дізнатися історію не тільки самої Таращі, а й сіл громади? Пишіть у коментарі.